Оксана Тодорова в facebook Оксана Тодорова в LinkedIn Ассоциация Корпоративных Медиа в Twitter Ассоциация Корпоративных Медиа ВКонтакте Ассоциация Корпоративных Медиа в facebook официальный сайт ФОРУМА
корпоративные коммуникации главная      инновационные инструменты написать письмо     корпоративное обучение добавить в избранное     вход/регистрация
Ассоциация Корпоративніх Медиа подробнее о конкурсе
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал
Ассоциация
Конкурс
Академия Коммуникаций
Прессцентр
ПАРТНЕРЫ
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
Роман Корінець
Маестро Олег Криса: «культуру тяжко вичислити»


Рік тому  відзначив своє 70-річчя скрипаль, музичний педагог, почесний професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, Московської консерваторії, Інституту ім. Гнесіних (Москва), професор Eastman School of Music і Manhattan School of Music  (США), почесний член Японської струнної асоціації викладачів Олег Васильович Криса, батьківщиною якого є Україна.

Вже більше 20 років віртуоз скрипки живе у США. Він щемно говорить, що готовий був би повернутися в Україну, якщо б тут були інші умови. А поки що їздить в Україну з концертами та започатковує міжнародний конкурс скрипалів свого імені.

Перший Міжнародний конкурс скрипалів Олега Криси, генеральним спонсором якого виступить український бренд «Світоч», відбудеться у Львові восени 2013 року.


«Так склалося…» 

- Шановний Олеже Васильовичу, Ви живете у США, об’їздили світ, не так часто буваєте в Україні. І ось, якось доволі несподівано, вирішили організувати музичний конкурс в Україні. Що це, звичайна ностальгія чи щось інше?

- Я не зовсім з Вами погоджуюся, що я не часто буваю на Україні. Я досить якраз часто буваю в Україні. Один раз на рік, а може і два рази на рік. Може, один раз на два роки. Але я постійно приїжджаю.

-   Отже, слухач, глядач американський все-таки вас частіше бачить, ніж український?

- Так склалося…

 

«Українцям є чим пишатися»


А що для Вас означає українська скрипкова музика, українські композитори, пане Олеже?

- Я мав радість і щастя спілкуватися з сучасними українськими композиторами, ще коли я вчився в Москві. Ми разом із Мирославом Скориком[1] грали його Сонату. Потім записали її. До речі,  тільки зараз вона вийшла на компакт-диску. Нарешті…  Так що то така для нас історична подія, історичний запис.

Пізніше, коли я переїхав в Київ, були тісні контакти зі Станковичем[2], із Карабицем[3], із Штогаренком[4]… І я був дуже радий, що виконував їхні твори.

Наприклад, це перше виконання Концерту Скорика, яке відбулося спочатку в Києві, а потім у Львові. Потім я виконав його Другий концерт в Лас-Вегасі, потім – Другу сонату в Нью-Йорку. Так що то були такі постійні контакти. І я, по можливості, пропагував його музику.

До речі, мушу сказати, коли я вперше ставив – ще тоді вінілова пластинка була – запис Першого концерту Скорика Давиду Федоровичу Ойстраху[5], він уважно прослухав, нічого не сказав, тільки: «Постав ще раз».

- Сказане устами такого метра, мабуть, багато значило?

- Так. Я відразу поставив ще раз… Він каже: «Попроси композитора партитуру». І я це все передав Мирославові. І я вже не пам’ятаю по датах, як дійшла партитура до Давида Федоровича, в усякому разі він мені сказав: «Ти почекай, я розберуся зі своїм часом». Я чекав, але, як не прикро говорити, він помер… і так і не виконав… Але він був дуже прихильний до музики Скорика. І навіть коли я грав на конкурсі Чайковського, Давид Федорович запропонував мені виконати Сонату Скорика як твір сучасного радянського композитора. Ось така давня історія…

Потім я грав Камерну симфонію №1 Губаренка[6], виконував концерт Штогаренка з Київським державним оркестром під керуванням Володимира Кожухаря[7].

Я також виконував камерні твори цих композиторів.

Це прекрасні українські композитори… По можливості… Ні не так… Їх просто необхідно пропагувати у світі, пропагувати українську музику через їхні твори. Це музика на найвищому інтернаціональному рівні. І взяв собі за обов’язок це робити.

Я б ще хотів сказати про Валентина Сильвестрова[8], з яким я також дотепер спілкуюся. І виконував його твори. Записував його Перший квартет.

Для виконавця надзвичайно важливо виконувати сучасну музику. Загалом, я б не робив такої межі між сучасною музикою і минулою. Сучасна музика, як і минула, може бути і доброю і поганою. Я вибирав – чи мені так везло? – кращі зразки. І де б я їх не виконував, вони мали прекрасну реакцію публіки, прекрасний відголос і чудові рецензії.

Я щасливий від того, що граю музику українських авторів.

- Скорик, Губаренко, Сильвестров – це, як і Ви,  метри музики. А от теперішні композитори молодшого покоління, Вас з ними щось пов’язує?  

- Так сталося, що я якось почув музику Наталії Рожко[9]... Ми з нею почали спілкуватися, розмовляти… І так якось само по собі виникла ідея нового концерту для скрипки, який вона виразила бажання написати. Це, приблизно, тривало рік.

Це концерт Наталії Рожко - Концерт для скрипки з оркестром - я виконував у Києві в Національній філармонії України у 2007 році разом з Національним симфонічним оркестром України, диригував яким його художній керівник Володимир Сіренко[10].

Але тепер - у зв’язку з відзначенням мого 70-річчя -  я вирішив його виконати ще раз і в Києві і вперше у Львові. Тому, що це концерт, який мені присвячений.

І на концертах на честь мого 70-річчюя я хочу виконати твори, які присвячені мені. Це Concerto Grosso №3 Шнітке[11], концерт Наталії Рожко. І потім класичний концерт Брамса.

Так що я дуже радий, що цей концерт Наталії Рожко представлю і в Києві і Львові. Спеціально у Львові, тому що він там ще не виконувався.

- Часто можна почути, що українська музика, українська класична музика  маловідома, така собі містечкова, провінційна, що у світі її мало знають, мало виконують…

- Я погоджуюся, що її мало грають. Але категорично не погоджуюся, що це провінційна і якась другого сорту музика. Я, знову ж таки підкреслюю: залежить, яка музика! В часи Баха також не все було геніально! Так що, погоджуюся, що вона мало відома. З різних причин… Питання треба ставити інакше: як зробити її відомою! Виконавці можуть частіше її презентувати, можна більше робити пропаганди, але, я підкреслюю, що авторські концерти у багатьох містах Америки, які зорганізував такий палкий прихильник української музики Вірко Балей[12] мали величезний успіх.

На жаль, музика українських композиторів не так відома як музика Прокоф’єва чи Шостаковича, але наше завдання – людей, організацій – активно пропагувати нашу рідну українську музику. Адже ми маємо просто чудову музику і прекрасних композиторів. І тепер і у минулому. Ми власний досвід – тому підтвердження.


«Українські скрипкові концерти»… якби виходили частіше такі записи»


- Ви активно пропагуєте українську музику у світі. Так, за Вашої участі з’явився диск «Українські скрипкові концерти»…

- Я дуже радий, що вперше, вперше в світі вийшов диск «Українські скрипкові концерти», де я виконую концерти Андрія Штогаренка, Віталія Губаренка і Мирослава Скорика. Цим записом зараз заінтересувалися у ряді країн.

От, якби виходили частіше такі записи з класичною музикою. Я не говорю тільки про скрипкову музику. Це був би дуже важливий крок. Це б дуже допомогло світу краще пізнати українську культуру.

Пане Олеже, цей диск вийшов..

Так, в Америці…

- А в Україні він якось розповсюджується? Чи тільки в Америці?

Він розповсюджується по світі… Але в Україні… нема джерел для цього розповсюдження. Якраз в Україні вів розмову про таку можливість. Ми над цим працюємо. Наскільки мені відомо – і це страшно навіть сказати - нема магазинів, де продається класична музика в Україні. Диски, маю на увазі.

Магазини є…

Так, але з класичною музикою… великі проблеми. Практично, це тільки деякі… але не так, як в інших країнах.

Ясно, що все можна тепер через Інтернет знайти і виписати. Це не проблема. Але магазини необхідні. Необхідні! Тому що приємно взяти в руки, подивитися, почитати…

 

 

«Ми прагнемо показати українську музику світу»


- Пане Олеже, як виникла ідея проведення такого конкурсу?

- Вже кілька років тому до мене різні люди зверталися з пропозицією: чи не пора? Я якось так не дуже на це дивився позитивно, тому що… я якось себе дивно чув…

Моїм іменем назвати конкурс?..

Та й були вже приклади. Музикантів імена і конкурси поєднувалися. Деякі з них успішно.  Але я якось так обережно відносився.

Але час іде…

І ось до мене звернувся керівник львівської громадської організації «Мистецьке об'єднання «Світ класичної музики» вже з досить конкретною пропозицією… Не просто:  от добре би було… А вже досить цільно, направлено, конкретно… І я зрозумів, що ця ідея може ввійти в життя. І я погодився.

По-перше, я вирішив, що це буде у Львові. Все моє дитинство і, так сказати,  база музична почалися у Львові. 

- Отже, все-таки, трохи ностальгії є?

Є. Звичайно, трохи є…

Я подумав, що може конкурсів в Україні і не так вже багато скрипкових. Можна попробувати. І зробити якісь відмінності. І в програмі і в проведенні. Щоб він чимось відрізнявся.

Щодо мети конкурсу… Я не кажу, як казав колись жартівливо незабутній професор Столярський про свою школу в Одесі: «Школа імєні мінє»… То не є головне завдання. Головне завдання – привернути увагу до української класичної музики,  привернути увагу до молодих виконавців з України. А також з інших країн.

У мене великі зв’язки в інших країнах. Треба розповсюджувати класичну музику, доносити до широкого загалу.

Тому, це було б просто чудово, якби в таке чудове інтернаціональне місто, місто з величезними музичними традиціями з’їхалися молоді таланти.

Потім ще одна з причин проведення такого конкурсу: ми мусимо активно пропагувати українську музику. Бо ми маємо чим і ким пишатися. Тому ми, організатори конкурсу, плануємо - я надіюся, що це вдасться – у  третьому турі зробити виступи з оркестром з двома концертами. Один із цих концертів має бути обов’язково українським. А другий - на вибір конкурсанта.

На цьому конкурсі обов’язковим до виконання буде один із скрипкових концертів Мирослава Скорика. Там буде список. Чому Скорик? Тому, що він творить прекрасну музику. Тому, що він один із найбільш знаних у світі українських композиторів. Немало творів Мирослава Скорика вперше звучали на публіці у моєму виконанні. Музика нас зблизила - ми давні друзі. І це також важливо.

Власне, так ми прагнемо показати українську музику світу. Молоді виконавці – особливо, з інших країн - будуть шукати твори українських композиторів, будуть вивчати їх, вникати в їхній зміст, в їхню душу, виконувати їх, будуть бачитися з композиторами… Так через музику вони пізнаватимуть Україні, українців, нашу культуру, наше життя. Музика може поєднувати не тільки людей, а й  народи, країни. І це також важливо

Звичайно, ми сподіваємося також, що наш конкурс допоможе виявити нові імена.

Ось така низка причин сприяла моєму зацікавленню ідеєю конкурсу.

Тим більше, що керівник «Світу класичної музики» дуже конкретно так повів справу…. І я тим захопився… Ми почали далі працювати... Відчули підтримку львівської консерваторії… Підтримку Міністерства культури України. У мене була зустріч з попереднім міністром, з паном Михайлом Кулиняком. Він обіцяв велику підтримку. В чому це виразиться, я поки ще не знаю, але у нас була дуже гарна розмова.

Ви сказали, що Львів – інтернаціональне місто. Часто говорять навпаки, що Львів дуже національне, навіть націоналістичне місто.

Це напевне тому, що у Львові говорять більше ніж в інших містах українською. Є специфічний галицький акцент. Є дуже сильне, нестримне бажання бути справжнім українцем. Хіба це погано бути патріотом?

Але також, пригадайте ж, скільки там національностей. І поляки, і росіяни, і угорці, і вірмени… Я думаю, що це абсолютно інтернаціональне місто. І, водночас, дуже патріотичне.

Та все ж таки, чим буде відрізнятися Ваш конкурс від інших? Ви сказали що на конкурсі буде обов’язково звучати українська музика.

На конкурсах імені Миколи Лисенка та імені Богодара Которовича також звучить українська музика. Але я спеціально так зробив, щоб українська музика звучала більш активно - саме у фіналі. У фіналі з оркестром. Це більше робить, так сказати, пропаганду української музики. Це більша значимість – виконання обов’язкового концерту власне у фіналі.

Там ще будуть якісь організаційні деталі. Так сказати, маленькі відмінності. Програма буде трішки відрізнятися, але несуттєво. Деталями.

 

 

«Конкурс має бути доволі різноманітним і барвистим»


- Пане Олеже, як правило, кожен поважний конкурс має якусь «родзинку», що відрізняє його від інших. І багато хто шукає оту «родзинку», задає собі запитання: чому я маю їхати на цей конкурс? Як би ви відповіли на запитання: чому треба їхати на конкурс Олега Криси?

- Насамперед, цікава конкурсна програма. Я зараз не можу говорити про програму, вона ще не усталена до кінця. Але загалом…

Наприклад, перший тур: програма виключно для скрипки соло. Від старовинної музики до сучасності, включаючи віртуозні твори і Паганіні і Венявського і так далі. Це вже досить цікаво.

Другий тур. Він більш-менш стандартний, щоби показати різноманітність обдарованих виконавців. Так що там будуть різні твори, включаючи і віртуозні, і Моцарта, і так далі.

І, нарешті, фінал. Я вважаю, що це дуже цікаво, що український твір у фіналі. Не дуже великий список вибору концертів для фіналу. Я старався уникнути концертів, які… ну всюди грають, на всіх конкурсах… Це дозволить відкрити для світу якісь нові українські композиторські імена, нові твори, концерти, популяризувати їх. Це таке бажання сказати, що українська музика – це не лише декілька творів, що постійно виконуються з року в рік. Ще є великий спектр цікавої музики, яку варто показувати, виконувати, слухати. У тому буде також маленька різниця.

Потім… будуть спеціальні премії. Хоча це є на кожному конкурсі. Але… Я тут в Рочестері створив Фонд імені Лятошинського[13]. Буде премія від Фонду може кращому українському виконавцю або може за краще виконання українського твору. Ми ще це обдумаємо, але така премія буде точно.

Буде ще премія особисто від мене.

Думаю, що будуть якісь ще інші пропозиції.

- Можна почути, прочитати на Інтернет-форумах, що на українські конкурсі, як і на конкурси, що проходять в інших пострадянських країнах, нема чого їхати: переможуть конкурсанти, педагоги яких є членами журі... Чи вдасться вам уникнути такої ситуації? Кого запросили Ви члени жури? Які критерії Вам слугували при цьому?

- Я не погоджуюся з цим, тому що я сам грав на чотирьох конкурсах. І дуже часто бачив, що премії діставали виконавці, педагоги яких не були членами журі. Це сталося і зі мною. Я грав на чотирьох конкурсах, але на двох конкурсах не було мого вчителя Давида Ойстраха.

Про теперішні часи я може не поінформований. Напевно, є якісь випадки. Напевно… Але … завжди є побажання від учасників конкурсу, щоби було якось не так, як сталося … Завжди є хтось незадоволений… І так завжди буде, бо не можна задовольнити всіх. І найлегший шлях – сказати: от, мого педагога не було у журі, тому виграв хтось інший. Це найлегше. Не заперечую, що можуть бути якісь виняткові випадки, але на більшості конкурсів все вирішується справедливо.

На Першому міжнародному конкурсі скрипалів імені Давида Ойстраха, який був в Одесі і де я був головою журі, ми прекрасно працювали і не було ніяких проблем.

Я сподіваюся, що у нас, на нашому конкурсі з цим все буде гаразд. До журі конкурсу я запросив людей, яких я добре знаю, які дуже чесні, які відповідають за свої вчинки. Тому я думаю, що буде все гаразд. У нас буде дуже інтернаціональне журі. Будуть знані виконавці і з Австрії, і з Польщі, з Франції, Японії, Росії… І з України, очевидно. Таке інтернаціональне журі дає можливість мінімізувати ризики якоїсь суб’єктивності.

 

 

«Без менеджменту неможливо розвиватися»


Конкурс завершується... А далі його переможці нікому не потрібні? Чи маєте Ви намір якось патронувати переможців Вашого конкурсу? Якщо так, то як це будете робити?

Конкурс завершується... А далі його переможці нікому не потрібні… На жаль, це правда.

Ви також відчули це на собі?

Я був в іншій шкурі: якраз після конкурсу мені відкрилися двері. Завдяки конкурсам я почав активно концертувати. З різних причин.

По-перше, тоді… було менше конкурсів.

По-друге, вихід на естраду, на сцену міг відбутися в Радянському Союзі тільки тоді, коли ти завоюєш премію на міжнародному конкурсі. Це було просто таке правило. Як два на два – чотири… Ти повинен бути лауреатом…

На Заході  це абсолютно не було необхідним, тому що є менеджери, є свої способи пропагувати імена.

Зараз, очевидно, конкурс допомагає. Конкурси, особливо великі конкурси – це визнання, це менеджери, це записи, це аудиторії… Але їх стільки є! Їх стільки є, що після конкурсу вже навіть не можна запам’ятати імена…

Потім є ще інша сторона конкурсів. Конкурс можуть виграти люди, які просто працювали шалено над одним твором, над одною і тою ж самою програмою. До речі, програми дуже часто повторюються. Я знаю категорію людей, які з конкурсу на конкурс їздили з майже однаковими програми. Я знаю це, бо був членом журі дев’ятнадцяти конкурсів. Часом на десяти конкурсах я бачив одних і тих же самих людей. Часом на конкурсах виграють… я б сказав «спортсмени», які підготовлені на 100%.. Але… Ти чуєш, що він талановитий, що  він прекрасно готовий, він все робить з технічною довершеністю, є добрий смак… Ні до чого придертися не можна. Але, знаєте… Люди молоді мають наставників. Потім, коли вони починають ставати дорослими, треба самому вміти вивчати твори. І тут починаються величезні проблеми. Виявляється не достаток знань, репертуару, інтелекту, якогось досвіду. А ще абсолютна зневага до камерної музики. Абсолютна зневага до історії музики, до мистецтва, до літератури і так далі. Це моментально чути. І тому люди, які працюють по 10-12 годин і здобувають перемоги… Про них не можна ще сказати, що вони вже музиканти. Я знаю безліч, безліч імен, які завоювали великі премії. І вони щезли! І я знаю людей, які не завоювали премії, але вони великі артисти!

Так що питання про те, потрібні чи не потрібні конкурси буде існувати стільки, скільки будуть існувати самі конкурси.

Звичайно, я буду слідкувати і намагатися підтримувати, консультувати учасників конкурсу. Україна, на жаль, не має таких інституцій як могутні менеджери, які можуть запропонувати гастролі по світу. По Україні, я думаю, це ще можливо. Але вихід на інші країни – це проблема. Так що, очевидно, тут потрібна буде моя поміч. Я можу звертатися до менеджерів, давати рекомендації, підштовхувати процес.

- Пане Олеже, Ви зачепили дуже важливу проблему – менеджмент в українській класичній музиці. В українській естраді менеджер, продюсер – це фігура. Думаю, що Ви погодитеся, що більшість українських скрипалів не мають свого продюсера, менеджера, оскільки такого інституту у нас просто нема.

Просто нема… На превеликий жаль. Є просто діяльність філармоній. Вони дуже добре працюють. В силу своїх можливостей. Дуже обмежених, до речі.

Такої інституції нема, але треба вчитися це робити. Треба виїхати в інші країни, подивитися, як це робиться і втілити таку інституцію в Україні.

Без менеджменту неможливо розвиватися. Якийсь раз ти можеш зателефонувати знайомим директорам філармоній чи якимось іншим людям… А далі? Далі треба щось інше робити.

Де готувати таких фахівців? Можливо, це можуть бути просто якісь курси. Можливо, треба створити спеціальний факультет. Цим повинні займатися фахівці. Наскільки відомо, менеджерів естради готують у Києві в Університеті культури, де готують менеджерів естради. Можливо, там було би доречно вчити і менеджерів класичної музики. Або в університетах… Але цим повинні займатися фахівці.

Ви створили фонд імені Лятошинського у Рочестері. Чим займається цей Фонд?

Почну з прикладу. Фонд матеріально підтримав випуск першого у світі диску камерних творів Лятошинського: скрипкова соната і два фортепіанні тріо. Це виключно заслуга нашого Фонду. Це диск викликав велику увагу критиків і мав дуже гарні відгуки. Але, на жаль, це тільки маленька, дуже маленька частка української музики, яка поширюється за кордоном.

Фонд також допомагає українським студентам, які вчаться в Рочестері.

У Фонду є плани надавати молодим виконавцям, які мають українське походження, які тут живуть або приїжджають сюди. А ще поїздки їхні на конкурси, організація концертів і так далі…

Наш Фонд – це не дуже велика, могутня, так би мовити, фінансова організація, але вона дуже тепла, дуже щира. І допомагає.

 

 

«Сподіваюся, що в Україні знайдуться люди, яким небайдужа доля української культури»


- Пане Олеже, повернемося до майбутнього конкурсу. Хто займається його організацією в Україні?

-
В  першу чергу, громадська організація «Мистецьке об'єднання «Світ класичної музики». Я вже говорив, що спершу була пропозиція керівника цієї організації пана Сергія Подолянчука. В цій організації люди професійні, їхня діяльність тісно пов’язана з музикою.

Очевидно, що великим буде внесок Львівської консерваторії. Керівництво активно підтримує ідею конкурсу. Для перших двох турів конкурсу буде представлено зал, концертмейстери будуть також із консерваторії.

Львівська філармонія також робить вагомий внесок: надає зал, оркестр.

Філармонія, консерваторія, «Світ класичної музики» і, очевидно, Міністерство культури. Як я вже говорив, зустріч з паном Міністром була і була підтверджена підтримка.

- Як, на Вашу думку, пане Олеже, багато спонсорів, меценатів знайдеться в Україні для підтримки конкурсу?

- Організаційною роботою займається «Світ класичної музики». Вони мають контакти. Вони вже почали активно звертатися до потенційних спонсорів, меценатів.

Я сподіваюся, що в Україні, незважаючи на скрутні часи, знайдуться люди, організації, яким не байдужа доля української культури, української музики, зокрема.

 

 

«Люди виїжджають і це величезна втрата для країни, але…»

 - Спонсори, меценати… Ви маєте, як мало хто в Україні,  можливість порівняти, наскільки ситуація у нас і, наприклад, США різниться. Чи можна нас порівняти з ними?

Не можна, тому що маємо великий шмат історії, коли культурою займався виключно уряд. Зокрема, міністерство культури. У нас ніколи не було ні спонсорів, ні менеджерів і так далі.

У США ж ніколи не було міністерства культури. І нема. І, мабуть, не буде. Звичайно, є федеральні кошти, які виділяє уряд, але вони мінімальні. А решта все, як правило, на спонсорах. Є спеціальні команди, які займаються виключно збором грошей на потреби культури. Це велика діяльність і дуже розповсюджена. Дуже благочинна. І дуже помічна… для спонсорів, тому що вони це списують з податків. І вони охоче на це йдуть… Деякі охоче, деякі – не дуже… Але навіть такі величезні колективи як симфонічні оркестри, оперні театри також ними субсидуються. Це дуже почесно і це дуже традиційна діяльність.

У нас цього нема із різних причин.

По перше, нема традицій.

По друге, величезні проблеми, як такі кошти списати з податків. У нас нема відповідних законів, наскільки мені відомо.

Доводиться чути від українських митців, що дуже важко переконати законодавців і уряд, бо вони кажуть, що якщо ми це спишемо з податків, то ми втратимо надходження до бюджету. Правда, ніхто не рахує чомусь втрати від занепаду культури.

Знаєте, культуру тяжко вичислити. На жаль, так є. Але все змінюється…

Чимало молодих українських музикантів, як і Ви свого часу, покидає країну, які це наслідки матиме для української музичної культури?

Це питання не таке просте.

Вважають, що от люди виїжджають і це величезна втрата для країни. Очевидно, це втрата!

Але дуже часто… не дуже часто, але все-таки, люди повертаються назад. Навіть, якщо вони не повертаються назавжди, вони часто бувають на Батьківщині. І зі збагаченим досвідом можуть зробити багато для своєї Батьківщини. І майстер-класами. І концертами. Конкурсом, до речі. Люди – здоров’я… Набираються досвіду, знань і поділяться цим із співвітчизниками... Так що я тут знаходжу й оптимістичні ноти.

 

 

«Мій улюблений твір той, який я зараз виконую»


За що Ви себе картаєте, що могли і не зробили? І чим гордитеся?

Ніхто не є ідеальний. Так, що на сповіді можна багато про що сказати.

Великих гріхів у мене нема… Але гріхи напевно є. Очевидно, щось не довів до кінця у своїй виконавській діяльності. Може щось не довів в організації свого життя. Це було складно, знаєте, перейти на зовсім інший спосіб життя, в іншу країну з іншими традиціями. Може щось я і втратив. Щось не дотягнув. Може трішки лінився часом. Знаєте, коли займаєшся активною гастрольною діяльністю, активною викладацькою, активною камерною.. Ну і діти і сім’я… Щось може там не дотягнув, там не встиг… Так що є якісь речі не зроблені, про що, можливо й жалієш, але то не така катастрофа.

А чим гордитеся?.. Я думаю, що…чим гордитися… краще нехай люди скажуть, а не я.

-
 І насамкінець, який Ваш улюблений український твір? Який ви  найчастіше слухаєте? До якого маєте найбільшу симпатію?

- Очевидно, що у мене є симпатії. Це відноситься не тільки до українського твору чи до інших творів. Я завжди на таке запитання маю дуже точну відповідь. І мені здається, що вона правильна: мій улюблений твір той, який я зараз виконую. Інакше, по моєму, його не можна виконувати.

- Який ваш улюблений шоколад? До якого маєте найбільшу симпатію?

Мені дуже подобається шоколад «Світоч», адже він нагадує мені Львів та моє дитинство. Дуже люблю «Світоч» особливий. За його незабутній смак.

 

Післямова

Концерти - до 70-річчя від дня народження та 50-річчя концертної діяльності Олега Криси з успіхом пройшли у Львові. Та й у Києві також, правда тільки один концерт, бо організатори чомусь забули про другий і його – о, леле! – прийшлося скасувати. Уявляєте?! Куди правди діти: це скрипка, а не шансон – тут складно заробити багато і зразу. Тут інші мірки, інші виміри. Але живемо в такий час, в такій країні…

За подвижницьку працю скрипаль отримав в нагороду квіти (це завжди приємно артисту). Це найвище нагорода для справжнього артиста.

А ще … вітальний лист від міністерства. Теж, можливо, приємно. Але чомусь було ніяково, чомусь згадувалися укази з довжелезними списками орденоносців, лауреатів, заслужених і народних… Не думаю, що це потрібно Олегу Васильовичу – у нього слави вдосталь. Це потрібно нам – українцям. Це мали зробити люди, відповідальні за просування української культури у світ. Шкода, що втрачено черговий шанс, адже ми маємо чим і ким пишатися.

Але радію за те, що здобули ми, ті хто мав щастя бути на ювілейному концерті Великого Скрипаля і Великого Українця: бачили б ви обличчя людей, щасливих від казкової музики! Це був прекрасний народний ювілей, Маестро Криса - у Вас стільки з’явилося нових шанувальників! Божої Вам благодаті!

 

Роман Корінець,

Член Міжнародної федерації журналістів IFAJ

 

 

 

Довідка: Олег Криса - учень Львівської середній спеціальній музичній школі-інтернаті С. Крушельницької (клас Костянтина Михайлова), а також  легендарного Давида Ойстраха в Московській консерваторії ім. П. Чайковського. Виступав як соліст у  найбільших музичних центрах світу з провідними оркестрами, диригентами і колективами. Був лідером квартету Київської консерваторії, квартету Леонтовича, знаменитого в СРСР струнного квартету Бетховена. Тісно співпрацював з Альфредом Шнітке, Едісоном Денисовим, Софією Губайдуліною, Кшиштофом Пендерецьким, Валентином Сильвестровим, Мирославом Скориком, Євгеном Станковичем, Наталією Рожко, Вірком Балеєм, В’ячеславом Артемовим і Ларрі Сітським, Іваном Карабицем. Був першим виконавцем їхніх творів, багато з яких були написані спеціально для нього. Входив до складу журі багатьох міжнародних конкурсів скрипалів, таких як П. Чайковського, Г. Венявського, Й. Баха, П. Сарасате, Н. Паганіні, Ф. Крейслера, Й. Йоахіма, Д. Ойстраха, Т. Вронського, Чінгтао, Сендаі і Монреалю. Записав понад 40 компакт-дисків на відомих музичних фірмах світу. Володар премій конкурсів імені Венявського, Паганіні, Чайковського, Монреальського конкурсу. Лауреат премії Ленінського комсомолу. Заслужений артист УРСР.

[1] Скорик Мирослав Михайлович - композитор і музикознавець родом зі Львова, Герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, художній керівник Київської опери. У 1960-1963 роках навчався композиції в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського під керівництвом проф. Д.Кабалевського.

[2] Станкович Євге́н Фе́дорович - український композитор родом із Закарпаття.  Голова Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР (1986), Герой України, лауреат премії ім. М.Островського, Державної премії ім. Т. Г.Шевченка, премії Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО, премії конкурсу Європейського радіо, міжнародних премій за музику до кінофільмів.

[3] Карабиць Іван Федорович - український композитор, диригент, музично-громадський діяч родом із Донеччини. Народний артист України. заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії Ленінського комсомолу, лауреат Республіканської премії ім. М. Островського, лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів.

[4] Штогаренко Андрій Якович - композитор, педагог, музично-громадський діяч родом із Дніпропетровшини. Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР), народний артист СРСР , Герой Соціалістичної Праці,  лауреат Сталінської премії (1946, 1952). Лауреат Державної премії УРСР ім. Шевченка (1974).

[5] Ойстрах Давид Федорович – радянський скрипаль, альтист, диригент і педагог родом з Одеси. Народний артист СРСР,  Лауреат Ленінської і Сталінської премій. Його учнями були син Ігор, Валерій Клімов, Віктор Пікайзен, Семен Снітковський, Олег Каган, Михаїл Готсдінер, Леонарда Бруштейн, Леонід Фейгін, Ліана Ісакадзе, Гідон Кремер, Олег Криса та інші видатні скрипалі.

[6] Губаренко Віталій Сергійович - український композитор родом із Харкова.  Лауреат Республіканської комсомольської премії імені М. Островського, заслужений діяч мистецтв УРСР, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка (1984), народний артист України.

[7] Кожухар Володимир Маркович – диригент. Відомі всьому світу виконавці виступали з оркестром під керуванням Володимира Кожухаря: Давид Ойстрах, Лев Оборін, Яків Флієр, Гідон Кремер, Святослав Ріхтер, Станіслав Нейгауз, Мстислав Ростропович, Олег Криса, Богодар Которович та інші. Головний диригент Національної опери України імені Т.Г.Шевченка, народний артист Росії, народний артист України, професор Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського.

[8] Сильвестров Валентин Васильович - композитор родом із Києва. Лауреат Міжнародної премії ім. С.Кусевицького (США), Міжнародного конкурсу композиторів «Gaudeamus» (Нідерланди), Державної премії України ім. Т.Шевченка, Народний артист України.

 

[9] Наталія Рожко – сучасний український композитор і піаніст, член Національної спілки композиторів України. В її доробку – симфонічні і камерні твори, хорова музика, музика до театральних вистав і художніх кінофільмів, романси і пісні.

[10] Сіренко Володимир Федорович —головний диригент і художній керівник Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, Народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв Росії

[11] Шнітке Альфред Гаррійович -  композитор, піаніст, теоретик музики і педагог, один з найзначніших музичних діячів кінця XX століття, головна фігура «радянського музичного авангарду».

[12] Балей Вірко (Балей Вірослав Петрович) - українсько-американський диригент, піаніст, композитор, музичний діяч родом із Львівщини. З 1949 живе у США. Професор Невадського університету в Лас-Вегасі. Багаторазово гастролював в Україні. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, (1996), удостоєний цієї нагороди першим серед американців.

[13] Лятошинський Борис Миколайович - композитор, диригент і педагог родом із Житомира. Один із основоположників модерного напрямку в українській музиці. Виховав нову плеяду композиторів таких як І. Шамо, В. Сильвестров, І. Карабиць, Є. Станкович, О. Канерштейн. Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР, лауреат державних премій СРСР та УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

 

инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
НОВИНКА
В корпоративную библиотеку

инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr


НОВОСТИ
11.11.2018
Инноватор 2018
06.11.2018
Найкраще корпоративне медіа України 2018
24.09.2018
Бизнес-форум «Инновации в коммуникациях». Чем будем удивлять?
Архив НОВОСТИ инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
СОБЫТИЯ
05.11.2018
Инновации в коммуникациях. Тренды 2019
25.07.2018
Зарядись энергией лета!
06.06.2018
Репутация
Архив СОБЫТИЯ инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
СТАТЬИ
Оксана Тодорова
Тренды в маркетинговых коммуникациях 2019
Виктория Есауленко
Правильное послание или Не навреди коммуникацией своей
Вячеслав Слободян
Как получить максимум от годового отчета?
Архив СТАТЬИ инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
ГОСТЕВАЯ
Тренинги
О корпоративном мифотворчестве: от скринов – к живым историям!
Lightfield Productions
Как создать в Украине успешную фотостудию
АВИРСУ
Сувенирные арт-объекты - новый тренд в корпоративных коммуникациях
Архив ГОСТЕВАЯ инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
Вход для членов ассоциации инновации в коммуникациях, корпоративное обучение, перезагрузкасоксанойтодоровой, корпоративная газета, корпоративный журнал, газета компании, внутренний pr
© 2006-2017
Ассоциация Корпоративных Медиа Украины
Все права защищены
Сайт создан
в дизайн-студии компании BARBART